Смотреть больше слов в «Словнику іншомовних слів Мельничука»
імен. чол. родулінгв., філос., екон.1. беззастережна, категорична вимога; велiння, наказ2. (грам.) те саме, що наказовий спосiбимператив
-у, ч. 1) книжн. Беззастережна, категорична вимога; веління, наказ. 2) грам. Те саме, що Наказовий спосіб (див. наказовий).
імператив; ч. (лат., владний) 1. Наказовий спосіб дієслова. 2. Категоричний І. в етиці німецького філософа І. Канта безумовне моральне веління, яке притаманне розуму, є вічним і незмінним і покладене в основу моралі. 3. перен. Веління, настійна вимога. 4. Беззастережна, категорична вимога; веління, наказ.... смотреть
1. наказ, вимога (безумовна), див. категорично2. (грам.) наказовий спосіб
філос.imperativeкатегоричний імператив — categorical imperative
НАКАЗО́ВИЙ СПО́СІБ лінгв. (форма дієслова, що виражає наказ, спонукання, прохання, побажання і т. ін.), ІМПЕРАТИ́В лінгв.
[imperatyw]ч.imperatyw
-у, ч. 1》 книжн. Беззастережна, категорична вимога; веління, наказ.2》 грам. Те саме, що Наказовий спосіб (див. наказовий).
(від лат. imperativus владний) стилістичний засіб (наказовий спосіб, спонукальні вигуки тощо), що виражає волевиявлення, реакції мовця.
рос. императив (від латин. imperativus — владний) — 1. Наказовий спосіб дієслова. 2. Переносно-веління, настійна вимога.
імперати́в 1 іменник чоловічого роду спосіб дієслова імперати́в 2 іменник чоловічого роду у філософії
імператив, -а (наказовий спосіб дієслова) і -у (наказ, вимога)
Імперати́в, -ва, -ву
(-ва грам. и -ву филос.) императив