Смотреть больше слов в «Словнику іншомовних слів Мельничука»
ПІФАГОРЕЇЗМ - напрям античної філософської думки, започаткований діяльністю Піфагора; проіснував у різних модифікаціях майже тисячу років. Зазвичай розрізняють: 1) ранній Π. (VI - серед. IV ст. до н.е. ); 2) П. Старої Академії (IV ст. до н.е. ); 3) елліністичний П. (поч. ІП - II ст. до н.е. ); 4) неопіфагореїзм (І ст. до н.е. - III ст. н.е. ), який синтезує й інші філософські вчення. П. у вузькому сенсі слова охоплює лише перший із цих періодів, протягом якого діяла філософсько-теологічна школа (Піфагорійський союз), заснована Піфагором. П. пізніших часів існував на основі впливу синтезу та асиміляції піфагорійських ідей іншими філософськими вченнями (передусім платонізмом). Синкретичність вчення Піфагора, поєднання у ньому теологічних, філософських, соціально-перетворювальних, моральних, наукових мотивів зумовили розмаїття форм його культурної рецепції, Так, уже в межах Піфагорійського союзу існував поділ на акусматиків і математиків (інакше - екзотериків і езотериків). Перші засвоювали П. як сукупність космологічних і моральних максим, тоді як другі займалися математичними і філософськими дослідженнями. У центрі П. стоїть проблема спасіння, розв'язання якої тісно пов'язане з осмисленням гармонійно-числової природи космосу. Вчення Піфагора, яке склалося під відчутним впливом орфізму, містило програму всебічного перетворення людського буття - як у царині особистісній і моральній, так і соціальній. Діяльність Піфагорійського союзу стала історично першим досвідом свідомих, цілеспрямованих соціальних перетворень на основі певної ідеології Н. априк. VI ст. до н.е. піфагорійці приходять до влади у частині південноітал. і сицилійських полісів. Період їх панування не був тривалим і завершився антипіфагорійським повстанням і розгромом Союзу (межа VI - V ст. до н.е. ). Вчення П. вперше оприлюднив Філолай (нар. бл. 470 до н.е. ) - найвидатніший поряд із Піфагором представник раннього П. Фрагменти його трактату є на сьогодні єдиним прямим джерелом вивчення філософської традиції, яка походить безпосередньо від Піфагора. Після Філолая піфагорійську школу очолював його учень Архіт. Через спілкування з Архітом та іншими піфагорійцями П. справив значний вплив на Платона. У період Старої академії (від Спевсиппа до Кратета) піфагорійський елемент платонівського вчення є домінуючим, що зумовлено, зокрема, зосередженістю досліджень на космологічній проблематиці. Числа у платонівській онтології відіграють роль проміжної ланки між світом ейдосів та чуттєвою реальністю. Період академічного П. закінчується бл. 265 р. до н.е. , коли Академію очолив Аркесилай (315 - 240 до н.е. ), під проводом якого платонівська школа переходить на позиції скептицизму. П. наступних майже 200 років представлений низкою філософських трактатів, що належали елліністичним авторам, але приписувалися раннім піфагорійцям - Філолаю, Архіту, Тимею, Теано та ін. УІ ст. до н.е. починається традиція неопіфагореїзму, творцями якої стали передусім представники т. зв. "середнього платонізму" - Евдор Александрійський, Модерат, Нуменій та ін. їхні праці присвячені переважно онтологічній проблематиці, яка розробляється у вигляді космогенезу. Головні категорії неопіфагорійської онтології - монада і діада, а домінуюча тема - походження множинного з єдиного. Неопіфагореїзм зіграв значну роль у підготовці і формуванні неоплатонізму, з яким він зливається у III ст. н.е. Зокрема, з неопіфагореїзмом ідентифікував своє вчення один із найвидатніших неоплатоників Ямвліх.С. Пролеєв... смотреть
піфагореїзм; ч. об'єктивно-ідеалістичний напрям у давньогрецькій філософії, що його заснував у 6 ст. до н. е. філософ і математик Піфагор (звідси й назва). Прихильники П. вбачали сутність речей у кількісних відношеннях, розвивали містику чисел, яку поєднували з містичним вченням про людину (зокрема, вірою в переселення духа).... смотреть
ПІФАГОРЕЇ́ЗМ, у, ч.Ідеалістичний напрям у давньогрецькій філософії, представники якого вважали число першоосновою світу і сутністю речей.
-у, ч. Об'єктивно-ідеалістичний напрям у давньогрецькій філософії, представники якого вважали число першоосновою світу і сутністю речей.
[pifahorejizm]ч.pitagoreizm
-у, ч. Об'єктивно-ідеалістичний напрям у давньогрецькій філософії, представники якого вважали число першоосновою світу і сутністю речей.
піфагореї́зм іменник чоловічого роду
піфагореїзм, -у
імен. чол. роду